Василь Симоненко. Не верь мне

Не верь мне, так как лгать я не умею,
Не жди меня, ведь я и так приду,
Приду к тебе с надеждою своею,
А подарю печали и беду.

Всю страсть души своей, за словом слово,
В глухое бормотанье перелью,
Свою улыбку глупо, безголово
В усталости холодной утоплю.

Репейнику, настырный, дам я фору,
Скулить нелепым образом примусь,
Когда ж навзрыд заплакать будет впору,
Раскатисто и тупо засмеюсь.

Не верь мне, так как лгать я не умею,
Не жди меня, ведь я и так приду,
Приду к тебе с надеждою своею,
А подарю печали и беду.


Оригинал

Не вiр менi

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю,
Свою усмішку у холодній втомі
Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати,
І недоречно скиглити чомусь,
Але, як треба буде заридати,
Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду,
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

[1963]