В тиши холодной сердца я не слышу,
Я будто похоронен и отпет.
Что мне с того, что крошечную нишу
Пробил в ней наш бездарный шумный свет?
Шторма и бури – это детский лепет,
Отчаянье истошной немоты
И безнадёжный крик в бескрайнем склепе,
И непокорность плену пустоты.
В тиши зловещей сердце охладело.
О, чем её тенёта разорвать,
Чтоб счастье стоголосо зашумело
И не дало бы сердцу больше спать?!
Оригинал
Тиша
Не розірвати цю холодну тишу,
Вона міцна й похмура, мов граніт,
Хоч в ній пробив мікроскопічну нішу
Наш галасливий і бездарний світ.
І бурі й шторми – то дитячий лепіт,
То відчайдушний виклик німоті.
То безнадійний крик у безкінечнім склепі
І непокірність вічній самоті.
Зловісна тиша. Холодно і млосно.
О, чим її, прокляту, розірвать,
Щоб зашуміло щастя стоголосне
І не дало нам більше спать?!
1.IX.1957
Василь Симоненко. Тишь
© Copyright: Пётр Флотский, 2023
Свидетельство о публикации №123110902332
Свидетельство о публикации №123110902332
Рецензии