Василь Симоненко. Посвящение

Многое припомнишь, а как пишешь – мало.
Так всё просто было, было и прошло.
Простенькая песня тишину ломала,
Выстывшая осень прокралась в село.
И в автомобиле с чихами в моторе
Ледяные пальцы я в рукав пихал.
Ты в моих обмолвках в каждом разговоре
с нюхом замполита "ереси" искал.
И тщета поездок в бор опустошённый,
Где в траве пожухлой быть грибам – откель?
Где кору сбивает дятел отрешённый
И где ждёт синица первую метель.
И сидела с нами девушка в машине,
Может, и красотка, да вот больно зла,
И горели фары, и шумели шины,
Долгая дорога куцею была.
Многое припомнишь, а как пишешь – мало,
Так всё просто было, было и прошло.
Только почему-то глубоко запало
в душу: мать-старушка, и твоё село.

Оригинал

Посвята

Згадувать багато, а писати мало —
Справді до нудоти просто все було —
Примітивна пісня тишину ламала,
І холодна осінь кралася в село.
І тремтіли в мене пальці задубілі,
Як я не старався їх сховать в рукав,
І під час поїздок у автомобілі
Ти в моїх розмовах "єресі" шукав.
І безплідні мандри до німого бору,
Де грибів немає, лиш трава руда,
Де байдужий дятел оббиває кору
І смішна синиця зиму вигляда.
І була із нами дівчина в машині,
Може, трохи гарна, але більше зла,
І горіли фари, і шуміли шини,
І дорога довга куцою була.
Згадувать багато, а писати мало,
Справді до нудоти просто все було.
Тільки чомусь в душу глибоко запали
І старенька мати, і твоє село.

1956