Дмитрий Павлычко. Империя

Упырица встаёт из могилы,
Волчья пасть на людском естестве,
Зубы-бритвы и когти, как вилы,
А глаза – пара дыр в голове.

Из могилы фигура выходит –
Устрашающий лютый колосс –
Руки в ярости к небу возводит,
Завывает, рычит, будто пёс.

Встала где-то она на Урале,
Но легла её тень на Париж,
Где министры, как мыши в подвале,
Сберегают трусливую тишь.

   – Жажду крови! – как рыки Циклопа. –
Быдло беглое, быстро в хлева!
И лежит, обомлевши, Европа,
Ведь Империя снова жива.

Это полночь. В испуге мир смеркся.
Но вот-вот выйдет солнце светить.
Встаньте, люди, и чудищу в сердце
Вбейте кол, коль желаете жить!


Оригинал

Імперія

З домовини встає упириця,
Вовча паща на людськім єстві,
Гострі зуби і кігті, мов криця,
Очі – темні дірки в голові.

З домовини підводиться постать
Велетенська – плічми до небес.
Цілий світ її лютить і злостить,
І гарчить вона, й виє, мов пес.

І стоїть вона десь на Уралі,
Але тінь її вкрила Париж,
Де міністри, від страху зів’ялі,
Прилягли до землі, як спориш.

   – Хочу крові! – мов з горла Циклопа
Загуділо. – Сюди, барани!
І лежить обімліла Європа,
Бо Імперія встала з труни.

Це опівніч. Налякані зорі.
Але сонце прозріє за мить.
Встаньте, люди, і серце потворі
Ви пробийте, як хочете жить!