Павел Филипович. В небе месяц оцепенелый...

***

В небе месяц оцепенелый,
Тучка вдаль от него ушла.
Вижу только платок твой белый,
Знаю: в муфте рука тепла.

Мы идём в полусне планеты,
Ветер в жмурки играет с тьмой,
Я дождался: нашла во мне ты
И читаешь своё письмо.

Звёзды в небе плетут узоры,
Призывают из глубины,
Но всё дальше, дальше просторы,
Где звучат неземные сны.

Да и как может быть иначе? –
Глохнет голос звёздных лучей,
Когда сердце земли горячей
Бьётся в нежной груди твоей.


Оригинал

***

Хай на небі зовсім змарнілий
Срібний місяць хмарку шука, –
Бачу тільки платок твій білий,
Знаю: в муфті тепла рука.

Ми йдемо, і шепочуть віти,
Між будинків вітер літа,
Я діждався: знайшла в мені ти
І читаєш свого листа.

Зустрічаються радо зорі
І зовуть, говорять вони,
Що все далі, далі простори,
Де лунають планетні сни.

І не може бути іначе,
Я не чую світів чужих,
Коли серце землі гаряче
Б'ється в ніжних грудях твоїх.