Її очі дивляться у прірву вуальки,
А серце - притулок чорних
кайданів посиливши свою жалюгідну,
Мерзенну душу прикувала ланцюгами до стіни,
проводивши там нескінченність…,
І слухаючи дзвін одинокого годинника,
що відбивають мотиви,
і ріжучи по серцю найгострішим ножем,
Та спокутувати свій біль у жаркому,
липкому воску нетлінної свічки.
То прірву приховала чорна вуалька,
За вуалькою туманної стіни
не видно, ліній гострих каменю. Там
нерідко побачиш
То падають печалі, горе,
біль вуальки,
притулившись затишно там…
І не залатати свої рани
чорним шовком,
і не прикрити вуалькою
І просто зберігає вуальку там…
Прiрва
© Copyright: Наталия Кравченко 4, 2023
Свидетельство о публикации №123102702424
Свидетельство о публикации №123102702424
Рецензии