Ніч усю оселю хижо вкрила,
морок простягає темні крила
і тече жура до небокраю.
Чорним сумом душу огортає…
Загубився сон побіля тину,
самотина – ніби павутина.
Тихо опускається на вії
безнадія. Дика безнадія!.
Відчай сплівся у вінок терновий…
Не дає промовити і слова
біль нестерпний. Навіть усе суще
умістилось в глиняний гладущик…
Але серце зранене чекає
ранок, що уже за неба краєм.
Ще кохання принесе лелека,
що набілом потече із глека!.
04.08.2023
Передранкове
© Copyright: Олександр Мачула, 2023
Свидетельство о публикации №123100704722
Свидетельство о публикации №123100704722
Рецензии
