Кiнець!

Колючий лютий і знобливий вітер,
Сльозьми стікає із обличчя мокрий сніг,
і знаєш, що людини вже нема на світі,
і – почуття, шо розминувся з ним навік.

Хай хто, - дитинства друг чи ледь знайомий.
Він зник і все. Пішов туди, де рівні всі,
де юність не ховається в альбоми,
і тишу лиш порушують ворони й солов'ї.

Смуткуєш ти і правду злу ти знаєш, -
то залишки думок. Ти шапку смикаеш і мнеш.
Ось тільки відчуття не відпускає, -
він осторонь стоїть і дивиться на тебе, ніби зве.

     P. S.
     Навіть якщо припустити, що життя - питання біологічне, а не філософське, все ж таки думати, що живеш ти, а вмирають інші - смертельна помилка. Але усвідомлення того, що ти смертний – велике джерело мудрості. Усвідомлення неминучого кінця - це чудова практика, яка є найкращим способом розпалити в собі пристрасть, готовність йти на ризик і з головою поринути в гру, яку ми називаємо життям. Таке питання до себе дозволяє нам зосередитись на головному. Ставте собі це питання частіше! Поки не пізно!