Тарас Шевченко. Не молилась моя мама...

Не молилась моя мама,
И поклон не била
За меня земных, а так лишь
Сиською кормила,
Певавши: «А нехай растёт
Да здоровый будет!»
И вырос я, слава богу,
Да не вылез в люди.
Лучше б уж и не рожала,
Или утопила,
Чтоб не гнил теперь в неволе,
Бога не гневил я.

А я так мало, так немного
Просил, вымаливал у бога,
Лишь хату, хаточку в гаю,[1]
Да две раины[2] перед нею,
Да бесталанную[3] мою,
Мою Оксаночку,[4] чтоб с нею
Вдвоём смотреть себе с горы
На Днепр широкий, на яры,
Да на поля золототканы,
Да на высокие курганы;
Смотреть, и думать, и гадать,
Когда-то их понасыпали?
Кого-то в них похороняли?
И вместе тихо напевать
Ту думу[5] древнюю про пана
Святого лыцаря-гетьмана,[6]
Что ляхи[7] на костре сожгли.
Потом бы мы с горы сошли;
По-над Днепром в гаю б гуляли,
Пока не смеркнется аж в гае,
Пока мир божий не заснёт,
Пока с вечернею звездою
Не взыдет месяц над горою,
Туман на поле не падёт.
Мы б умилились, помолились,
И, помолясь, на ужин мы
Пошли до дому бы, до хаты.

Даёшь ты щедро, боже святый,
Сады панам в твоём раю,
Даёшь высокие палаты,
Паны же жадные, пузаты,
На рай твой, господи, плюют,
А нам и глянуть не дают
Из нашей бедной малой хаты.

Я лишь о хатке в том раю
Молил, и до сих пор молю,
Чтоб умереть хоть на Украйне,
Хотя б на махоньком кургане.

                [Оренбург, 1850]


[1] Гай (малорос.) — роща, лесок.
[2] Раина (малорос.) — тополь.
[3] Бесталанный (не путать с бесталантным) — несчастный, несчастливый. От тюрк. "талан", что значит "удача", "счастье", "судьба".
[4] Оксана Коваленко — крепостная девушка, подруга детства Шевченки. В своём творчестве он обращается к её образу не раз.
[5] Дума — здесь: произведение лирико-эпического жанра украинского словесно-музыкального фольклора, типа баллады.
[6] Гетман — предводитель, главнокомандующий. В XVI-XVII вв. на Украине: выборный начальник казацкого войска; в XVII-XVIII вв. — верховный правитель Украины.
[7] Лях (устар.) — поляк.




Не молилася за мене,
Поклони не клала
Моя мати; а так собі
Мене повивала,
Співаючи. — Нехай росте
Та здорове буде! —
І виріс я, хвалить Бога,
Та не виліз в люде.
Лучше було б не родити
Або утопити,
Як мав би я у неволі
Господа гнівити.

А я так мало, небагато
Благав у Бога, тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку; щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
Та на лани золотополі,
Та на високії могили;
Дивитись, думати, гадать,
Коли-то їх понасипали?
Кого там люде поховали?
І вдвох тихенько заспівать
Ту думу сумную, днедавну,
Про лицаря того гетьмана,
Що на огні ляхи спекли.
А потім би з гори зійшли;
Понад Дніпром у темнім гаї
Гуляли б, поки не смеркає,
Поки мир Божий не засне,
Поки з вечернею зорьою
Не зійде місяць над горою,
Туман на лан не прожене.
Ми б подивились, помолились
І розмовляючи пішли б
Вечеряти в свою хатину.

Даєш ти, Господи єдиний,
Сади панам в Твоїм раю,
Даєш високії палати.
Пани ж неситії, пузаті,
На рай Твій, Господи, плюють
І нам дивитись не дають
З убогої малої хати.

Я тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.

                [Оренбург, 1850]


Рецензии