Я сумую за снігом, за аркушем білого ранку.
Де неначе початок, де немає слідів ще на ґанку
Ледь народжений день позіхає у білу хмаринку,
А годинник не спить, підганяє часи безупинку.
Тільки вересень був, завтра жовтень, листопад похмурий.
Відокремила осінь від себе дощем, наче муром.
Ми обидві завмерли, чекаємо разом розраду,
Або в картах таро переможного ждемо розкладу...
Не співаєм пісень, не малюєм натхненно пейзажі -
Тихо, тихо в душі - ні ідей, ні нових персонажів.
Наче вакуум в себе ввібрав барви теплої гами
І залишив печаль в переміжку з гіркими думками.
Я не можу впізнати улюблену подругу осінь -
Сивина замість сонця блищить у рудому волоссі.
Може сніг замете всі негоди, розлуки, печалі,
Перепише на щастя прогнози, священні скрижалі.
Знову буде весна, а за нею уквітчане літо.
І повернется осінь моя, молода та коханням зігріта...
Я сумую за снiгом
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2023
Свидетельство о публикации №123092705127
Свидетельство о публикации №123092705127
Рецензии