Вiдлуння образи

      Мама зателефонувала двоюрідній  сестрі Олександрі, але до  телефону підійшов її чоловік Василь.
- Вася,- пригніченим голосом  вимовила вона, у нас велике горе , померла донька Лариса. Приїздіть на похорон.
Відповідь  прозвучала без всяких емоцій.
- Ми не приїдемо, бо запрошені на день народження.
      Я  дивився на застиглу руку мами, що стискала слухавку, на сухі тремтячі вуста і без сліз заплакані очі. Вбита горем, вона не чекала такого «співчуття» від родичів. Мені шкода  було дивитися  на вбиту розпачем маму. За своє життя вона прийняла чимало тяжких ударів долі, які  безжалісно шмагали їй душу і серце. Смерть в один день забрала брата і батька. Її матір не змогла пережити горя зійшла з розуму і через рік теж пішла з життя. Сім’я осиротіла. Найменшу сестричку забрали в дитячий будинок. Брата віддали в поміч чоботарю. А її , найстаршу, забрала єврейська сім’я лікарів. Ніхто із родичів не взяв участі в житті сиріт. Вони тільки розгребли майно, яке залишилося дітям. Навіть коли моя мама вийшла заміж, її не  припиняла випробовувати доля. Спочатку померла у дворічному віці донька Ліля. З війни повернувся поранений чоловік  і у них народилися ще два хлопчики і дівчинка, яку теж не зберегли. Мати і після цього горя не впала у відчай, витримавши й цей тягар.
      Попри всi негаразди мама була оптимісткою. Гарно танцювала. А як вона співала. Ми слухали її пісні , які вона виконувала різними мовами: українською, російською, грузинською, єврейською. Взагалі мама володіла шістьма мовами. Знала ще німецьку і польську. Вона майже ніколи не гнівалася. Дуже любила дітей і не тільки своїх , а й чужих. Для неї чужих дітей взагалі не було. Легко і просто забувала образи. Але рубці від них ще довго нагадували про себе. В цьому я впевнився пізніше, пригадуючи слова Л.М.Толстого , який говорив,що образа - це , як відрублені руки . Пробачити можна , а обійняти вже ні.
     Підтвердженням став випадок. Якось я  зустрівся з дядьком Васею. Родич йшов веселий, після вдалої рибалки. Він запросив мене до себе. Я не хотів  іти,  але дядько наполягав. Прийшовши до нього,  я отримав  пакунок зі словами :               
 « Візьми , мати  буде задоволена.»
Я ніс дядьків гостинець додому  і навіть не здогадувався,  як зреагує на нього  мама.
Принісши пакунок,я мовчки поклав його на стіл.
- Що це таке ? – запитала мама.
- Де взяв?
Я спантеличений спочатку мовчав, а потім зізнався.
- Дядько Вася дав.
- Неси назад , -   сказала мама.
- Я не зможу - відповів я
- Хіба ти не пам’ятаєш,  як вони з нами  вчинили?  - взявши зі столу пакунок  вона з відразою  викинула  його в сміттєве відро.
Цей  звук  від пакунку , що впав у відро, ще й досі  відлунює  в моїх вухах образою мами.