Наступила осень, господа, наступила осень

ОСІННІ ВІРШІ

 
ОСIННЄ


Пожовкле листя вислало дорогу,
Осінній вітер лине із степів.
Свою святкує жовтень перемогу,
Хоч і не змовкнув ще весняний спів.

Так з року в рік...Роки минають швидко —
Вервечкою подій, важливих дат.
Межують поряд з радістю нерідко
Журба й скорбота від раптових втрат.


Та що поробиш...— Не відгониш думку —
Потрібно жить, всьому наперекір.
Життя — це хміль від випитого трунку,
Життя — це труднощі без меж і мір.

 Нехай жене осінній вітер листя,
Нехай зима чека біля дверей.
Життя, немовби жовтень, золотисте,
Тебе за душу сонячно бере.


ОСIННI ВIДБЛИСКИ

Кружляє листя золотаво-мідне,
Невдовзі час туманів та дощів.
Підкралась осінь якось непомітно
І навіває нам сумний мотив.

Палке багаття сонця затухає
До наступу далекої весни,
А стомлена природа затихає,
Поволі порина в зимові сни.

Лише душа працює без упину —
З негодою не засина вона,
Ніколи їй немає відпочину,
Квітує в осінь, ніби їй весна.


ОСIНЬ

Пожовтіло листя,
Рано прийшла осінь.
Калина в намисті,
А на травах роси.

Пісню журавлину
Слухаю з журбою.
У минуле линуть
Зустрічі з тобою.

Я дивлюсь на квіти,
Які холод вранив.
Літо, тепле літо
Закінчилось рано.

Крутить вітер зранку
В танці листя швидко.
У густім серпанку
Профіль твій не видко.

ЗЕМЛЯ

Рідколісся, лісосмуга
З обрієм з’єдналися.
Не діждалась земля плуга,
В бур’янах зосталася.

Зігріває тепла осінь
Землю сонцем-світочем.
Ковила простоволоса
Проводжає літечко.

Аж за обрій — трави, трави,
Поля ген неорані.
Будячищя величаві,
Сплелись їхні корені. 

Розлилось ромашок море,
Все покрите квітами.
На землі цій, ой, не скоро
Жито половітиме!

Де ж господар, земле мила,
Дасть тобі хто ради?
Як тебе занапастила
Безголова влада

ОСТАННІ ВІДЦВІТАЮТЬ ХРИЗАНТЕМИ

Останні відцвітають хризантеми,
Махрову ковдру стелить листопад,
У напівсні стоять осики, клени,
віддав плоди наш яблуневий сад.

Знялись у вирій журавлі, лелеки,
Крильми мені махнули — «Прощавай!
Летіти нам в краї чужі, далекі,
А ти чекай нас повесні, чекай».

Дивлюсь я з тугою на клин у небі
І мрію з ним податись в височінь,
Полинути кудись у далечінь,
Втікаючи насамперед від себе.


НАВІЩО КЛИЧЕШ У НАШ САД...

Навіщо кличеш у  наш  сад,
Де ми були колись щасливі?
Там вже кружляє листопад,
Сліди давно вже змили зливи.

Навіщо знов у мої сни
Приходиш темними ночами,
Даруєш в осінь цвіт весни? —
Всі стежки   заросли з роками.

Навіщо ти бентежиш те,
Що так давно переболіло?
Весна вже наша не цвіте —
Вона у вирій відлетіла.

ЛЕБЕДI
(вільний вірш)

До осені готується природа…
Помітна підготовка особливо
У білих лебедів,
Які на озері живуть.

Дорослі лебеді старанно
Малих тренують лебедят.
Дають уроки своїм дітям
Наступним чином.

Спочатку білосніжні птахи
Біжать швиденько по воді
І часто крилами махають,
Велично так розкривши їх.

Спішать за ними лебедята,
Повторюють їх рухи день що день.
Невдовзі, трохи підучившись,
Летять низенько над водою.

На висоті зо два-три метри
Вони десяток метрів пролітають.
Не можуть довго незміцнілі крила
В повітрі лебедят тримати. 

Та ось вони вже роблять коло,
Над озером летять на висоті,
 І крила, що міцніші стали,
 У вирій лебедів спроможні понести.

А молодняк достатньо легко
У лебединих сім’ях можна відрізнити,
Бо колір пір’я лебедят
І лебедів дорослих різний.

Дорослий лебідь сніжно-білий,
А молодняк коричнюватий трохи
І білим зробиться таким же,
Коли пізніше, з часом полиняє.

Давно на озері милуюсь
Сім’єю білосніжних див.
У  голову приходить мимоволі
Вервечка довга роздумів-думок.

Чи так ретельно, як ці птахи,
Ми, ті, що звемся «homo sapiens»,
Готуємо своїх нащадків
У нелегке ввійти життя?

ЖУРАВЛI  (СОНЕТ)

Курликають у небі журавлі,
Вдалечину летять, гніздитися в Марокко.
Відчувши, літечка минули строки,
Вони спішать до дальної землі.

Блакитне небо, а було в імлі,
Мінливе особливо цього року.
Ступнути жодного не можу кроку —
Дивлюсь у височінь, де журавлі.

Свою я з ними поділяю радість:
Бо всі вони набрались  сил,
І до мети веде їх міцність крил.
 
Це відчуття в мені збудило заздрість,
Бо у своїй дорозі я стомився теж,
Але не маю крил та й сили не без меж.

Осiнь в Карпатах

Ідуть дощі. Густі, туманні...
Осінній ліс нахмуривсь враз
І клени у своїм убранні,
Набравши в осені прикрас,
За всі такі негоди ранні,
Мов вибачаються у нас.

Як часто я в таку погоду
Тікав із теплої кімнати,
Щоб милуватись на природу,
Де стали рідними Карпати,
Та пити щоб цілющу воду,
Яку в тобі зумів пізнати.
 
Іду, з трави збиваю роси,
Зриваю листя де-не-де,
А серце стука, серце просить
Весни, яку в тобі знайде,
Коли рука дівочі коси
В краплини — перли розплете.

Впадуть дощем вони на волі,
Знайомий колір листя знов
Побачу я на білім полі.
І восени весна-любов,
Із джерела попивши вволю
Омолодить осінню кров.

Осенние раздумья
1.

В лесу видна сквозь зелень просинь,
Вокруг взошла на царство тишь.
Но рукавом уж машет осень,
Хотя сентябрь в начале лишь.

От красок дивных в изумленье
Вступаешь в осень, не спеша.
И вот приходит вдохновенье –
Не спит осенняя душа.

2.

Закрыть глаза... Упасть в объятья...
Нырнуть в тебя ещё сильней...
В своих мечтах тону опять я,
С тобой мечтой делясь своей.

Живи  моими лишь мечтами
В мороз и в зной, и в листопад.
Я о любви скажу стихами,
Пусть даже с рифмой невпопад.

3.

С каждым днём уменьшаются тени
От деревьев - пришёл листопад.
О любви безответной, осенней
Растёт боль невозвратных утрат.

Яркий лист, что шуршит под ногами -
День ушедший от нас навсегда.
В осень хочется мыслить мечтами,
Возвращаясь в былые года.


Осенняя пора

Осень дождливой пеленой
Попрощалась с уходящим летом.
Пали листья разноцветные рекой,
В блестках осени, лучом согреты.

Листья в речку льются ручейком,
Падают, из  веточек сорвавшись.
Мысль приходит в голову мелькОм:
"Будем жить, беде не сдавшись".

Осенний этюд

Снова в сердце моём нежность,
Снова в сердце моём грусть.
Может, это неизбежность? –
Я никак не разберусь.

Снова листья улетели
От берёз и тополей,
И  осенние метели
Замели  простор аллей.

За метелями я вижу
Несравненный образ твой,
Моё сердце, ясно слышу,
Стучит в осень, как весной.

И  с  осеннею метелью
Обнимаюсь нежно  я.
Соловьиной звонкой трелью
Поёт осенью земля.