Не винна Осінь у моєму смутку,
І дощ не винен, що шумить весь день.
Від дум сумних немає порятунку,
Я відчуваю цей бентежний тембр.
Немає дня без спогадів про лихо,
Що так змінило все людське життя.
Яке ж було блаженство – жити мирно!
Поглинула усе лютнева тьма.
Звучить відлуння вибухів набатом,
Утратив спокій серця метроном.
Кремлівським налаштована наказом,
Пройшлась по нервах вража рать котком.
Не винна Осінь… Смуток – не від хмари,
Що небо вкрила сірим полотном…
Не від дощу в душі тьмяніють барви!
Руйнує все воєнний вітролом…
Не винна Осiнь
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123092307305
Свидетельство о публикации №123092307305
Рецензии