Не чекав

http://stihi.ru/2023/09/13/4206

Не чекав на сюрпризи - чим може життя мене ще
Здивувати по тому, що бачив, що бУло раніше?
Що роками я зводив - за мить розсипАлося вщент...
Було темно в тунелі - ставало дедалі темніше.
А тепер... чи то ангел кохання з війни з костилем
Повернувся на дах? Або це просто білий лелека?
Не буває сердець без подряпин і доль без проблем.
Але що це? ти поруч завжди; хоч була б і далеко.
Чи не сон? Це насправді? Або це лише міражі?
А для спраглих, як ми, вони просто напрочуд манливі.
От і краплі турботи (якщо, як твоя, від душі)
Я радію, неначе пустеля - нечуванній зливі.
Хай всі кажуть - невчасно... бо ж осінь, мовляв, падолист!
І не бути плодам на гілках відродивших і голих!
Але ж я відчуваю: це краще, ніж було колись.
Все як вперше; оскільки ж не вперше - це все як ніколи!
Так буває - від погляду, слова, лише від сльози
Чимось дуже легким, невагомим наповнене серце.
І у долі в руках ледь хитнуться в ту мить терези -
Не витримує розум атаки емоцій на герці.
Все одно помилок у житті буде менше, ніж спроб.
Маю право на ризик - його хай ніхто не займає.
Так, любов - це хвороба. Вона бо з життєвих хвороб.
То від неї немає рятунку. І ліків немає.
От і серце співає, хоч спів йому не до пори.
Та хіба це важливо, якщо він лунає так дзвінко?
Ніжність матері; палкість коханки, дбайливість сестри -
Це потрійнеє щастя! Це диво. Ім'я йому - жінка.
Так буває, що сил додає просто дотик руки.
Свято, що не минає. Не зраждує. Завжди є поруч - 
Це кохання. Нехай бешкетує зима навкруги.
Все одно дуже тепло і затишно в грудях ліворуч.

Все ще буде. Зламається крига, розтануть сніги.
Наче сльози  ікони, бруд з душ навесні змиє повінь.
А любов від будь-чого врятує людей залюбки.
Та немає того, що рятує серця від любові.