Не спішить на спокій літо
І радіє, мов дитя,
Гріє, світить, ходить вільно
Без печалі і ниття.
Хоч з'явилися тумани,
Прохолода уночі,
Літо в'ється над лугами
І сміється у воді.
Осінь з літом розмовляє,
Каже: "Годі вже! Спинись!"
А воно все припікає,
Поглядаючи у вись.
Знає літо, дуже скоро
Осінь сили набере,
Стане всюди голо й мокро,
Дощ в оселі зажене.
Доведеться все ж прощатись
З плесом, небом і теплом…
Треба вміти поступатись
І чекати свій сезон…
Доведеться прощатись
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123090805466
Свидетельство о публикации №123090805466
Рецензии