Вона уже не дзвонить і не пише,
А я втомився від її мовчання.
Десь вітер лише пам'яттю колише,
А ніч напоминає про існування.
Я вже давно не чую її сміху,
Не бачу посмішки яка мене лічила.
Вона дарила мені тепло і втіху,
І посміхаючись нічого не просила.
Я так літав та опустились крила,
Що з нею виростали майже щодня.
Вона так близько до себе підпустила,
Що від кохання я п'янів, як від вина.
Остався сам... шукаю я причину,
Хто виноватий більше, а хто прав.
І тільки пам'ять шепоче за плечима,
За те, що відпустив ти виноватий сам!!!
Втрачене кохання
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2023
Свидетельство о публикации №123090606475
Свидетельство о публикации №123090606475
Рецензии