про хмару
Не згадаєш ніде більш блакиті такої.
Хоч опівніч гряде, хай розлука зажде,
доки небо живе і буяє красою.
Я питаю себе, я питаю себе,
скільки в небі іще нам гуляти без краю.
І по серцю скребе, наче крига Ірбе,
і журба настає, коли чую: «Не знаю».
Невідомість. Нехай. Несвідомому — рай.
Як знайти небокрай, я тебе запитаю.
І ти скажеш: «Шукай і молись зазвичай,
і кохання плекай». І молюсь, і шукаю,
і кохання плекаю, і прошу: «Зачекай!»
І сам ревно чекаю, чекаю, чекаю...
світлина: Архіп Куїнджі. Хмара. 1908.
Свидетельство о публикации №123090605932