Леся Украинка. Божья искра

                Враги:

К чёрту поэтов! Зачем нам их «гении»?
     Кто теперь слушать их рад?
Нас оглушило уж «тихое пение»
     «Снов» их, «фантазий», «баллад»!

Слышали мы и ту «скорбь» их «народную»,
     Всё то лишь громки слова,
Дом протопить, небось, в зиму холодную
     Даже не хватит ума!

Хватит тех плачей! нытьём не поможете.
     Спешкою стих ваш звенит...
Слов-то двух толком связать и не можете,
     Рифмы ж плести — аж горит!


                Вздыхатели:

Нет, не смолкайте, нежнейшие гении,
     Всяк из нас слушать вас рад,
Сладко волнует нас тихое пение
     «Снов» ваших, «мечт» и «баллад»!

Только зачем эта скорбь и рыдания, —
     Мало ль рыдали, скорбев?
Пусть нас волнует, как друга ласкания,
     Нежный ваш кроткий напев!

Тьма налегла беспросветным страданием,
     Ум и сердца нам мрачит,
Пусть же приветливым, тихим сиянием
     Божия искра горит!


                Поэт:

Хватит вам, кучка врагов и вздыхателей,
     Воздух напрасно стрясать.
Шли б лучше жёлтых домов обитателей
     С вашим умом вразумлять.

Видели вы хоть когда-нибудь, братие,
     Туч доходящий пожар?
«Божия искра» — то крест, то проклятие,
     Дикий и яростный жар.

Ни зажигать тот огонь, ни гасить его
     Властен не есть человек,
В ком же хоть искра запала, носить его
     В сердце своём будет век!

1895.




Божа іскра

Вороги:

Геть їх, поетів! навіщо їх співи?
Хто тепер слухать їх рад?
Нас оглушили вже «тихі мотиви»
«Снів» тих, «фантазій», «балад»!

Чули ми й тую «громадськую тугу»,
Все то слова голосні,
Хату нагріти в зимовую фугу, –
Навіть на те не судні!

Годі тих співів! і так уже сумно.
Поспіхом спів ваш бринить…
Слова не тямите мовить розумно,
А віршувать – аж горить!

Прихильні:

Ні, не стихайте, солодкії співи,
Всяк з нас їх слухати рад,
Любо колишуть нас тихі мотиви
«Снів» ваших, «мрій» та «балад».

Тільки навіщо той смуток і туга,
Вже ж бо і так ми сумні.
Хай нас колишуть, як пестощі друга,
Ваші лагідні пісні!

Ніч налягла безпросвітним склепінням,
Очі й серця нам тьмарить,
Хай же привітним і тихим промінням
Божая іскра горить.

Поет:

Годі вам, гурт ворогів і прихильних,
Марні слова промовлять.
Краще ідіть научіть божевільних,
Як їм притомними стать.

Бачили ви, як велике багаття
Кида вогонь аж до хмар?
«Божая іскра» – то тяжке прокляття,
Дикий і лютий пожар.

Вогнища того не може людина
Ні запалить, ні вгасіть,
В кого ж запала хоч іскра єдина, –
Вік її буде носить!

1895