Юрий Андрухович род. 1960 Пускай уже не нам...

Пускай уже не нам - сок сладких ягод,
вода ключей, шелкОвая, правечная,
и две ладони, что хотят поладить
в жару дрожащем, как под ветром свечка,

пускай уже не нам - фонарь и улица
с ночным кафе, подсвеченным и тёплым,
и все, что продаётся, покупается, -
пускай уже не нам, а мы потерпим,

соблазны обойдём, как будто торжища,
где украшения на вес - бирюльки медные,
где радости, как грубые полотнища,
на сажени торговцы перемеряли,

предутреннее небо,  луг нетронутый,
и хлеб, что голубям крошим на площади,
и надпись, что на камне нарисована,
пускай уже не нам - пускай мудрейшим…

А всё ж и нам мгновение даровано,
секунда, но блаженна и тонка:
над нами ночь раскинулась  покровом,
и ты течёшь ко мне, точно река.

Нехай уже не нам — солодкі ягоди
й вода з ключа, шовкова і правічна,
і дві легкі долоні, спраглі злагоди
в тремкому палі, мов на вітрі свічка,

нехай уже не нам — ліхтарна вулиця
з нічним кафе, підсвіченим і теплим,
і все, що продається та купується,—
нехай уже не нам, а ми потерпим,

спокуси обійдемо, ніби торжища,
де на вагу оздоб — тіла мосяжні,
де радощі, немов цупкі полотнища,
купецтво переміряло на сажні,

ранкові небеса й луги незаймані,
і хліб, що голубам на площі кришим,
і надписи, полишені на камені,
нехай уже не нам — нехай мудрішим…

А все ж і нам принаймні мить дарована,
але така блаженна і тонка:
ця ніч на нас накинута покровами,
і ти течеш до мене, як ріка.