Квітка в'яне, квітка в'яне
на подвир'ї коло хати.
Що ж вы робите, слов'яни,
як не соромно брехати.
Cерпень вам готує ліки,
вип'єшь - і не треба вити -
то страждання невеликi -
на подвир'ї в'януть квіти,
Осінь вже не за горами,
вовком вити - марне діло.
Час палити біля рами,
що ж робити - закортіло.
Дим летить собі спроквола
та зникає на подвир'ї.
В'яне, в'яне квітка квола.
Може, виживе? Не вірю.
Час минає, щось белькоче
хитрий вересень слов'янам -
як дивитись очі в очі
тихим вечіром духмяним,
повним сорому и щему?
Квіти, наче паперові,
никнуть у дворі твоєму,
захлинаючись від крові.
Що ж тобі сказати, мила,
не такі й великі втрати -
кров давно вже злива змила,
тепло, ковдри є картаті,
ще й м'ягкі та волохаті,
наче хмари вересневі...
Та мені спокійно в хаті
як Адаму коло Єви.
хмари вересневi
© Copyright: Винил, 2023
Свидетельство о публикации №123082101132
Свидетельство о публикации №123082101132
Рецензии
сильное, а с виду так... но внутри такая боль.
всё понимаю, а что такое спроквола?
с голоса почему-то понимаю намного быстрее, как и белорусский - тоже красивый язык, у Скородинского читаю.
Мила Тихонова 21.08.2023 23:24 • Заявить о нарушении
всё понимаю, а что такое спроквола?
с голоса почему-то понимаю намного быстрее, как и белорусский - тоже красивый язык, у Скородинского читаю.
Мила Тихонова 21.08.2023 23:24 • Заявить о нарушении
здравствуйте, Мила, спасибо...
а я с листа лучше понимаю. но не важно). спроквола - постепенно, неспешно...
Винил 21.08.2023 23:27 Заявить о нарушении
а я с листа лучше понимаю. но не важно). спроквола - постепенно, неспешно...
Винил 21.08.2023 23:27 Заявить о нарушении
вот это хорошая мова, как я её понимаю. и украинская поэтическая традиция.
де я тебе розлив
на повечірні села
розсипав наче сіль
з ослаблої руки
уже не буде слів
ні тужних ні веселих
лише обжатих піль
порожні сторінки
де голос мій лункий
гукав тебе закляту
де стерпла далина
нахилена до вуст
тобі залишу рій
самотнього багаття
і нашого човна
прозорий переплюск
де вижаті поля
тебе до себе приймуть
півоберту — на гнів
півоберту — на гріх
душа як немовля
розплачеться в обіймах
і не захоче слів
бо знає все без них
Сергiй Осока.
Винил 21.08.2023 23:49 Заявить о нарушении
де я тебе розлив
на повечірні села
розсипав наче сіль
з ослаблої руки
уже не буде слів
ні тужних ні веселих
лише обжатих піль
порожні сторінки
де голос мій лункий
гукав тебе закляту
де стерпла далина
нахилена до вуст
тобі залишу рій
самотнього багаття
і нашого човна
прозорий переплюск
де вижаті поля
тебе до себе приймуть
півоберту — на гнів
півоберту — на гріх
душа як немовля
розплачеться в обіймах
і не захоче слів
бо знає все без них
Сергiй Осока.
Винил 21.08.2023 23:49 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.