Час спливає.
Я вже набавився з часом,
як те хлоп’я з піском,
золотим і гарячим.
Скілько його протекло
крізь щілини
стиснутого кулака,
скільки разів долоня
лишала розслаблений,
незрозумілий відбиток
чи намагалася закарбувати
свій візерунок на рихлій поверхні;
зводились вежі,
або будувалися замки,
легко народжувались і зникали,
ніби міраж, до якого
ти сам поспішав,
собі задивляючись вслід.
Можна насититись грою із часом.
Можна втомитись від неї,
схотіти, мов зливи,
вічності, сісти й чекати,
доки обличчя довкола
змінюють зрадні
невтомні бархани.
14.08.2023.
Пiски
© Copyright: Валерий Коростов, 2023
Свидетельство о публикации №123081402987
Свидетельство о публикации №123081402987
Рецензии
