На її обличчі ще боролися молодість й старість,
зморшки та втома з весною і безкінечністю.
На це обличчя спадали то квіт, то сніжинки,
а в дзеркалі раптом з’являлись то дівчинка, то її матір.
І бігла вона, юна й неодружена, вітру назустріч,
пилок збиваючи з неосяжного, свіжого, вічного, ніби зорі!
Метелики падали у вогонь, обвуглюючи візерунки...
Вік починав тяжіти, наче хтось гнув за плечі.
Долу і долу... Вона прокидалась раптом
і бачила у свідомості, нібито в озері,
юну, непогамовну, як те відро з криниці,
а інша слабішала і захлиналась сяйвом;
і те починалось спочатку, спочатку...
11.08.2023.
На ii обличчi...
© Copyright: Валерий Коростов, 2023
Свидетельство о публикации №123081105082
Свидетельство о публикации №123081105082
Рецензии
