Так вийшло, що дитинство я не пам‘ятаю,
Тому що не до того було нам.
В той час батьки мої волами працювали,
Я вихований строго, без прикрас.
Забавно, як я виріс добрим.
У тому краю, окрім бабусі близьких не мав я.
Тому, напевно, я нікого не люблю.
Ні,ні, насправді я любив раніше
Одну велику даму молоду,
Але на жаль вона вже заміжня,
Свій шанс прогавив, та канув він у прірву…
В житті я маю не багато друзів,
Так склалося, що доля не дала.
Мої друзяки - це люди суворі, військові.
В основному пацанва.
З такими сперечатися собі дорожче,
Пояснять все як треба на раз два.
Мои думки
© Copyright: Дмитрий Скобелкин 2, 2023
Свидетельство о публикации №123080100900
Свидетельство о публикации №123080100900
Рецензии