Богдан-Игорь Антонич 1909-1937. Франко

О, нелегко уйти в край вечности немой,
какою б трудной ни была дорога дней и серой.
Так прочно сотнею узлов связались мысли все с землёй,
что жизнь с ладони выпала разбитой лирой.

Учитель и поэт, наставник и строитель,
ведь слово каждое поступком было, делом,
не музам дань он складывал и не себе он пел,
а чтоб пути грядущего стремились к цели смело.

Поднялся и, отбросив песню, как гребец весло,
он гневным звёздам войн молился в ночь весеннюю,
и с ложа смерти мысли слал на путь, которым шло
его душой воспитанное дней тех поколенье.

Не легко відійти в країну вічності німу,
хоча яка була б дорога днів трудна і сіра.
На сто вузлів сплелись думки з землею, й аж йому
життя з долоні випало, немов розбита ліра.

Учитель і поет, виховник, будівничий, що
було для нього кожне слово чином, кожне ділом,
не музам дань складав і не собі співав, а щоб
шляхи майбутнього в мету спрямовували сміло.

Підвівся і, відклавши пісню, мов гребець весло,
до гнівних зір війни молився віщо в ніч весінню,
і з ложа смерті слав думки на шлях, що ним ішло
його натхненням виховане днів тих покоління.