Змиває дощ мої сумні думки,
Нагадує про юність яснооку.
В душі не жаль, а навіть навпаки,
Здається, відчуваю ласку божу.
Краплини швидко котяться по склу,
Про щось мені нашіптують невпинно:
Чи то про ночі давні у степу,
Чи про життя, що болем обпалило?
Калюжі всюди, мабуть, не пройти,
А дощ танцює по воді безжурно.
Чи втихне він хоча б до темноти,
Чи і вночі шумітиме бравурно?
Ось знову сипле дощ зерном дрібним
Солодкий сон любовно навіває,
Та хай шумить, мені затишно з ним,
Немовби хтось леліє і втішає…
Затишний дощ
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123072505064
Свидетельство о публикации №123072505064
Рецензии