Мої пенати
І знов мені наснилась хата,
Моє малесеньке село.
Сьогодні там по волі ката
По всіх дорогах ходить зло.
Я йшла по вулиці пустинній,
Пірнувши в тишу, як у став,
А ранок в далечі блакитній
Хмарок шматочки малював...
Бузок повсюди квітнув… Запах
Манив у звабний світ кохань,
У хвилі ніжності в туманах,
У миті смутку і прощань…
Блаженством віяло від хати,
Пекли, здається, коровай…
О, ви, святі мої пенати*!
Душі і серця водограй!
Тут я і мріяла, й кохала,
Ходила боса по стерні.
Шляхи незвідані долала,
Вбирала радощі земні.
Що ж наробив цей хижий нелюд!
Тепер – лиш вирви та пітьма…
Безлюдний розруй* віє смертю,
І плаче жалісно маля…
*Пенати – (перен.) рідний дім.
*Розруй – (поетичн.) руйнування.
Моi пенати
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123071606716
Свидетельство о публикации №123071606716
Рецензии