Я не хочу виходити "в люди",
Я не маю ні сміху, ні сліз.
Пам'ятати довіку я буду.
Хто в Ірпінь стільки болю приніс.
Парасолька зеленого літа,
Ґанок, вечір, руіни думок...
Місяць пестить промінчиком світла
З квітів липи пахучий вінок...
Щось замерзло в душі, відболіло -
Смак пропав до краси і тепла.
Все не гоються зламані крила,
Все помітніше в них сивина.
Не сумую, мовчу, не журюся..
Може літо наповнить теплом
Скоро серпень, тоді відновлюся,
Так, сама...
Ні, не треба гуртом...
15.07.23
я не хочу виходити в люди...
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2023
Свидетельство о публикации №123071505110
Свидетельство о публикации №123071505110
Рецензии