Чим довше я живу,
Тим більше помічаю,
Як швидко лине кожна мить життя.
Здається, гори дум
Уже не подолаю,
Бо там, де вихід, - непроглядна тьма.
О! Цей гріховний глас!
Подібно злому спруту,
Обплутує він клешнями думок.
Та поки день не згас,
Я буду гнати смуту,
Вбирати кожен мудрості урок.
Щоб пекло лютих війн
Знесло у безвість вітром,
Готова йти крізь гори і ліси
І обігріти всіх
Теплом душі і світлом,
А крилами закрити від біди.
За сутінками – ніч,
Вона невідворотна,
Від сну Морфея нам не вберегтись.
За стінами сторіч
Скує навічно втома,
Та я від мрій не зможу відректись…
Любов не зна межі!
Порив душі – багаття,
Що променем добра лякає тьму.
Візьму на край Землі
Усі свої жадання
І на вітрилах марень полечу…
Чим довше живу
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123071103819
Свидетельство о публикации №123071103819
Рецензии