Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Баллада проулка

Где, заломивши руки синие,
ночь о спасенье молит зря,
колышутся пьянчуги, тени
возле хромого фонаря.

Цветком блакитным покосившись,
фонарь,точно  лилея, вянет,
мир нереален, только мыши
ведут певцов на месяц пьяных.

В корчме, где звёзды  с бубенцами,
ростовщики и трубочисты
бормочут гимны над стаканами
и славят ночь и тёмный  искус.

Лицом, морщинистым, как губка,
склоняясь ближе к кассопорцам,
удушье госпожи печали
фальшь карты в лживых пальцах корчит.

На локти опершись задумчиво,
ночного промысла любимцы
плывут на плахтах дыма, шума
под лепет звёзд в ларце у скрипки.

В гнезде химер и поруганья
под свеч - дрожащих птиц - рыданье
ворам гадают попугаи,
и грузнут в стол слова гвоздями.

От скуки плачут горлорезы
и исповедуются водке,
и, как паук, им в горло лезет
напев забытый, вдетый в кольца.

Вновь трубочисты гимна стягом,
жизнь восхваляя, залопочут.
Кто там внезапно грохнул флягой
. ?

Под самый потолок, как птицы,
взлетают рюмки над столами,
и слышен шум стеклянных крыльев
и звон их, а под ними синий
корчму куст дыма устилает.

Звезда последняя сгорела,
бледнеет месяц золотистый,
но в черепки ракушки битой
шумит и плещет до рассвета
хор торгашей и трубочистов.

30 января 1936.

Кассопорцы - индивидуальное слово, взломщики касс,вспарывающие кассу.

БАЛАДА ПРОВУЛКА
Де, заламавши руки сині,
рятунку кличе ніч намарне,
колишуться п’яниці й тіні
біля кульгавої ліхтарні.

Блакитним квітом похилившись,
ліхтарня, мов лілея в’яне,
і світ недійсний, тільки миші
ведуть шевців на місяць п’яних.

В корчмі із зорями й дзвінками,
де лупії і сажотруси
співають гімни над склянками
і славлять ніч і чар спокуси.

Крива ядуха пані смутку,
схиляючись до касопорців
обличчям зморщеним, мов губка,
фальшиві карти в пальцях корчить.

Оперши лікті у задумі,
нічного промислу любимці
пливуть на плахтах диму й шуму
під лопіт зір у скрипки скриньці.

В кублі химер, верзінь, наруги
під хлип свічок – тремтливих птахів
ворожать лупіям папуги,
і грузнуть в стіл слова, мов цвяхи.

Знічев’я плачуть горлорізи
і сповідаються горілці,
і, мов павук, у горло лізе
забутий спів, подертий в кільця.

Знов сажотруси стягом гімну
життя похвалу залопочуть.
Хто це у кухоль знагла гримнув
. ?

Чарки, мов птахи, відлітають
понад столами, попід стелю
лопочуть крилами скляними,
дзвінками грають понад синім
кущем димів, що корчму стелять.

Зів’яла вже зоря остання,
і місяць теж зів’яти мусів,
та в черепа розбитій мушлі
шумить і плеще аж до рання
хор лупіїв і сажотрусів.

30 січня 1936.