Иван Франко. Христос и крест

Среди поля у дороги
Древний крест, гнилой, стоит,
А на нём Христос распятый
Тоже с древних лет висит.

Да с веками сгнили гвозди,
Ветер крест расколыхал,
И Христос, вверху распятый,
На землю с креста упал.

Тут травы ковёр высокий,
Рос который вкруг креста,
Радостно в свои объятья
Принял ласково Христа.

Подорожники, фиалки,
Там цветущие в траве,
В точь венец любви, свилися
У Христа на голове.

На живом природы лоне,
Взмыт от крови, ран и слёз,
Средь цветов благоуханья
Смирно опочил Христос.

Чьи-то ж набожные руки
Ему не́ дали там спать
И, крестяся, с грешной земи
На крест подняли опять.

Гвоздей новых за нейменьем,
Дабы вновь не спасть Христу,
Из соломы перевяслом*
Привязали ко кресту.

Так и набожные ханжи,
Видя в наши дни, как вновь
Со гнилого древа смерти,
Культа рабского богов,

Дыма жертв, тьмы церемоний,
Заблуждений, крови, слёз,
Словом — как с креста гнилого
Сходит до людей Христос

И как, ставши человеком,
Ближним высший нам стаёт
И святым своим примером
Ко свободе нас ведёт, —

Силятся над человеком
Хоть кой-как Христа поднять
И к кресту хоть перевяслом
Лжи и бл*ди** привязать.

1880


* Перевясло — жгут из соломы для перевязки снопов.
** Бл*дь (церк.-слав., устар.) — ложь, обман, пустословие.






Серед поля край дороги
Стародавній хрест стоїть,
А на нім Христос розп’ятий
Висів тож від давніх літ.

Та з часом прогнили гвозді,
Вітер хрест розхолітав,
І Христос, вгорі розп’ятий,
Із хреста на землю впав.

Тут сейчас трава висока,
Що росла вокруг хреста,
Радісно в свої обійми,
М’яко приняла Христа.

Подорожники й фіалки,
Що там пахли з-між трави,
Звились, мов вінець любові,
У Христа край голови.

На живім природи лоні,
Змитий з крові, ран і сльоз,
Серед запаху і цвітів
Сумирно спочив Христос.

Та якісь побожні руки
Спать йому там не дали
І, хрестячись, з-поміж цвітів
Знов угору підняли.

Та, нових не мавши гвоздів,
Щоб прибити знов Христа,
Хоч з соломи перевеслом
Прив’язали до хреста.

Так побожні пересуди,
Бачачи за наших днів,
Як з старого древа смерті,
Із почитання богів,

З диму жертв, з тьми церемоній,
Із обмани, крові й сльоз –
Словом, як з хреста старого
Сходить між людей Христос,

І як, ставши чоловіком,
Ближчий, вищий нам стає,
І святим приміром своїм
Нас до вольності веде, –

Силуються понад людськість
Будь-що-будь піднять Христа
І хоч брехні перевеслом
Прив’язати до хреста.

1880