Мені здається, ми йдемо по краю,
По лезу бритви, ніби по канату.
Що буде далі?
Ні, на жаль, не знаю...
Та платимо таку криваву плату
За всі гріхи свої та всі чужії.
Шкода планету, як вона втомилась -
І, мабуть, Всесвіт нас не пожаліє,
Аби нарешті все це припинилось.
І не пробачить -
Геть з поривом вітру
У небуття,
У гості до Хорона...
Тоді Земля натомлена розквітне
Без людства...
Наче звільнена з полона...
Ми йдемо по краю...
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2023
Свидетельство о публикации №123060902671
Свидетельство о публикации №123060902671
Рецензии