Владимир Свидзинский 1885-1941 На закате

Глубокий снег залёг в степях.
...Серебряные в сердце рвутся волоконца…
Заката бездна огневая
Раскрылась за ушедшим солнцем.

Понуро жмурятся леса.
...А как я собирал те нити!..
Кроваво-тёмный цвет зари
Развеял по лазури ветер.

* * *

Густая мгла на дол легла.
... Какие плёл из них я ткани!..
Закат хладеет. Тонет взгляд
В неспешно-грустном угасанье.

* * *

Так угасает в сердце страсть.
И я забуду, как любил я…
Горят края курчавых туч,
Как гор незыблемых верховья.

На заході
Володимир Свідзінський

Глибокий сніг заліг степи.
…Порвало серце срібні волоконця…
На заході безодня огнева
Розкрилась по відході сонця.

Понуро жмуряться ліси.
…А як збирав я тії ниті!..
Криваво-темний цвіт зорі
Розвіяв вітер по блакиті.

* * *

Густа імла на діл лягла.
…Які із них сплітав я ткані!..
Холоне захід. Тоне зір
В повільно-смутному згасаннi.

* * *
Так гаснуть серця почуття.
Колись забуду, як любив я…
Горять краї димчастих хмар,
Як непорушних гір верхів'я.