Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Дороги

Распахнулась земля, точно книга
(дороги, дороги, дороги).
Зашумела трава и поникла,
простелилась нам юным под ноги.

Только небо и только пшеница
(над нами, за нами, под нами).
Только даль и безбрежность искрится,
да безвестность привет шлёт ветрами.

Голубень, золотистость и зелень
(овраги, прогалины, кручи).
Распевались тихонько: дзинь-дзелень
цвиркуны в конюшине пахучей.

Вкус железный воды из колодца/
Глоток ржавой воды из колодца/
Вода с ржавчиной из колодца
(дороги, дороги, дороги).
О, поведай секрет свой, откройся,
дивный месяц медянорогий!

Ведь соблазн красоты есть  в дорогах
(о зелень! о юность! о вера!).
Наша молодость, как и природа,
колосящимся летом дозреет.

Розгорнулась земля, наче книжка
(дороги, дороги, дороги).
Зашуміла трава і принишкла,
простелилась нам юним під ноги.

Тільки небо і тільки пшениця
(над нами, за нами, під нами).
Тільки безкрай і далеч іскриться,
тільки безвість вітає вітрами.

Голубінь, золотавість і зелень
(яруги, галявини, кручі).
Розспівались таємно: дзінь-дзелень
цвіркуни в конюшині пахучій.

Залізиста вода із криниці
(дороги, дороги, дороги).
О, відкрий нам свої таємниці,
дивний місяцю мідянорогий!

Бо в дорогах звабливая врода
(о зелень! о юність! о мріє!).
Наша молодість, наче природа,
колосистим ще літом доспіє.