Вiдьма

Рветься наївність жіноча, мов плаття по швах
Вогники згасли в зелених, відьОмських очах.
Марно здалося - це справжнє життя, а не гра.
Надто затонка між мрією й дійсністю грань
З розчарувань її ночі безсонні і дні.
Десь-то блукає юрба неприкаяних снів.
Десь ніжне щастя згубилося - не віднайти.
В серці вмирають народженні щастям світи.
Відьма - та ж жінка, радіє тому, що й усі.
Заздрять частенько її незвичайній красі.
Психіка тонка, вразлива - за крок і межа.
Знають-не знають,- у відьми дитяча душа.
Кажуть про неї, що люта і не говірка.
Сила, пліткують, ще та в худорлявих руках.
Брешуть і гірше. А потім за поміччю йдуть.
Наче забули про хмурість відьомську і лють.
Відьма приймає щоразу стражденних без зла,
здалеку люди, чи з рідного прИшлі села.
Стиха шепоче знайомі лиш їй молитвИ,
предків благає вступитись за сім'ї живих.
Згодом, добро забуваючи, ремствує люд :
Каїна плем'я жорстоке і правнуки Юд.