Иван Франко. Тюремные сонеты. Узка, тяжка к добру
В писаньи где-то сказано святом.
Я ж тем словам перечу: нет, не так! —
Познав воочью вход в казённый дом.
Вонючие сенцы — вот первый знак.
Скрипучий «тормоз»* в тамбуре душно́м,
Петляешь лабиринтом, а потом —
Тюремный двор, как псарня без собак.
А по двору солдат с ружьём идёт,
В сенях — конвой угрюмый, злые ме́нты,**
И арестанты, будто тень, толкутся.
Сей тяжкий путь — к добру ли он ведёт?
Пусть скажут вам цугундера клиенты!
Пересчитайте слёзы, что здесь льются!
10 сент[ября] 1889
* Тормоз — здесь: дверь.
** Мент — здесь в устар. знач.: тюремный надзиратель.
«Вузька, важкая до добра дорога», –
Се сказано десь у письмі святому.
Та я перечу тим словам якмога,
Пізнавши вхід до в’язенного дому.
Вонючі сіни – перша осторога.
Скрипливі двері в хіднику тісному,
Відтак ідеш по манівцю крутому,
А там подвір’я, мов пуста берлога.
А по подвір’ю вояк патрулює,
У сінях варта, стражники понурі
І арештанти, наче тінь, снуються.
Сей шлях важкий – чи до добра прямує?
Спитайте тих, що мучаться в тім мурі!
Зрахуйте сльози, що день в день тут ллються!
10 сент[ября] 1889
Свидетельство о публикации №123051905795