фоторамки
Життя немов склянка тоненького скла,
яке розбиває гул чужих ракет,
знову страх лунає, падай на паркет.
Звично живеш далі, ніби вже без серця.
Робот та педалі. Проте серце б'ється.
Чорні фоторамки. Скільки ще їх буде,-
склеюють уламки найрідніших люди.
Свидетельство о публикации №123051705683