Жовто-блакитне волосся

Дівчина з жовто-блакитним волоссям ховається у темряві підвалу.
Там холодно, але вона дивиться у ту пітьму великими зеленими очами.
Дівчина з жовто-блакитним волоссям сміється , чи кричить, чи ридає,
Вона під Азовсталлю, і нічого, нічого, ні-чо-го не знає.

Наввипередки з власною тінню біжить серед пекла у пекло,
Ховається під тонкою ковдрою з роздроблених кривавих стекол.
Дівчина з жовто-блакитними очима майже на небі сміється.
Чи то сміх, чи то  смертельна інєкція.

Дівчина з жовто-блакитним волоссям годує свого сина. Чи доню.
Іноді плаче від безсилля. Їй ніяк не пригадати, хто там.
Пальчики сині.
А Азовсталь стоїть, і стоятиме вічність.
Його звязано з життям якимось неопальним принципом.

Дівчина з жовто-блакитними вухами чує вибух.
Чи то далеко, чи то близько…
Вона зрозуміла у той момент:
Так. Виглядає. Лихо.
(Примара. І знову тихо)

Вона прокидається уві сні, засипає у реалії,
Її підсвідомість містить тепер аварії, бомби, попілові райони,
Що лежать як солдати у братській могилі.
Ви такого від жовто-блакитної дівчини хотіли?

Азовсталь, як неопалиме кільце у червоній лаві.
Дівчина з жовто-блакитним волоссям ледве ви-мов-ля-є
Букви від голоду,
Думки її немов
Сон? Реальність! Кисень. Тонна холоду…
Закінчуються слова.
У цій тис-ня-ві.

Лунав.Тільки. Відчай.

Поки хтось не згадав синє небо…
І золоте колосся…
 
То був голос дівчини…
З жовто-блакитним волоссям.

©04.05.2022