Владимир Свидзинский 1885-1941 Счастье

Когда мы молоды, надеждой сердце полно,
В мечтаньях, как в огне, оно кипит,
И счастье нам мерещится благое
Грядущего в неведомой дали.

Но горе и лета, учителя тоски,
Надежды разбивают в пух и прах;
И оглянувшись на былые наши дни,
Несбыточное счастье  видим там.

Так иногда блестящих птичек стая
По полю перед странником гуляет,
И манит взор его блеск оперенья их;

Но только доберётся он до них,
Они перелетят ему над головою.
И вновь за ним сбираются гурьбою.

Щастя

Довірливих надій в юнацтві серце повне,
Кипить воно у мріях, як в огні,
І щастя нам ввижається чудовне
Прийдучого в неясній далині.

Та горе і літа, учителі сумні,
Надіяння розіб'ють безосновне;
Тоді, оглянувшись на перші наші дні,
Ми в них побачимо те щастя неуловне.

Так іноді пташок яскравих зграя
Поперед мандрівця у полі походжає,
І вабить зір його блискуче пір'я їх;

Та тільки він наблизиться до них,
Вони перелетять йому над головою.
І знов за ним збираються юрбою.