Привыкаю. Перевод с украинского Светланы Груздевой

И я привыкну – что еще осталось? –
Как дети без игрушки и без дома,
Жить без тебя. И унимать усталость.
И понимать других... Давно знакомо.
Ложиться спать, когда едва стемнеет,
И вглядываться в очертанья стула,
Как будто и во тьме душа умеет
Чего-то ждать, сжимаясь и сутулясь…
Но есть давно заученные гаммы:
Чтоб, полной грудью раздышавшись небом,
На снег ступая босыми ногами,
И  – из ведра водой!
Делиться хлебом,
Души теплом...
В апреле снег растает, сад воскреснет.
И надышавшись душного дурмана,
влюблённо птицы нам подарят трели...
И я сольюсь с сиреневою ранью
весны и мира, будто в нём - одна лишь.

Когда меня случайно где-то встретишь,
То – не узнаешь...


Оригинал Вировец Ларисы:


І я звикаю, як звикають діти
без іграшки, без матері, без дому –
без тебе жити: плакати, радіти,
улещувать зневіру та утому,
лягати спати, тільки-но стемніє,
і довго ще вдивлятися у простір,
неначе в тому мороці й мені є
чого чекати: радощів чи млості...
Вщент завчені повторювати гами:
на повні груди дихаючи небом –
на сніг – щоранку – босими ногами,
й водою – із цеберки... Ось потреби –
буденні, але інших вже не буде.
...У квітні сніг розтане, сад розквітне.
Надихавшись духмяної облуди,
затьохкають пташини перелітні..
І я зіллюсь із болісно-бузковим
весняним світом, наче в нім – одна лиш...

Коли мене зустрінеш випадково –
вже
не впізнаєш...


Весна-2010
Фото Автора оригинала