Стояла груша. Лiна Костенко

Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.

Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркоту доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
старий Сізіф тим часом постеріг.

Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.

Удвох ми з нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.

Перевод:

Стояла груша, зеленел лесочек.
Стояло небо, горестью маня.
У груши той был звонкий голосочек,
Он будто в детство зазывал меня.

Мы долго с нею говорить могли бы,
Не слыша даже грохота дорог.
Мои рутинно-тягостные глыбы
Старик Сизиф тем временем стерег.

Так простояли мы, не расставаясь,
Поведав обо всем, до темноты.
Она холодной осени боялась,
А я боялась шумной суеты.

Вдвоем мы с ней заслушались голубкой.
И тучи шли, как будто пришлый дым.
Сизиф дымил своей горчайшей трубкой,
И стать хотел, как прежде, молодым.