Уже давно ті промайнули роки, в яких лише моєю ти була,
в моїй душі ще й досі тих відлуння кроків,
коли ти із життя мого пішла.
Тепер те все не повернути вже назад
і ми з тобою вже до того не полинем,
ті наші почуття побив жорстокий град
і стежка до душі вже поросла гірким полином,
все повернути вже тепер ми зможемо навряд,
бо знову град, бо знову той жорстокий град.
Чи може знову все згадати треба нам,
але чи в тому зараз є потреба,
чи може все ввижалось просто уві сні?
Життя тече, але чому без тебе?
чи може все примарилось мені?
Та ні, не треба, мабуть, все-таки не треба,
бо спогади - то тільки біль пекучий для душі.
Ті ж самі зорі і те саме небо,
та ми, як і тоді, отим мовчанням надто вже грішим.
732. Уже давно тi промайнули роки...
© Copyright: Игорь Ярин, 2023
Свидетельство о публикации №123042303728
Свидетельство о публикации №123042303728
Рецензии
Не думаю, що ИБРАГИМ, УКР. МОВУ знає краще за ІГОРЯ...
А вірш життєво-правдивий, бо:
Дважды в одну рЕку не войдёшь,
Раненое сердце не зашьёшь...
МИРА и УДАЧИ Вам, Игорь!
Элиза Бэт 29.07.2025 23:39 • Заявить о нарушении
А вірш життєво-правдивий, бо:
Дважды в одну рЕку не войдёшь,
Раненое сердце не зашьёшь...
МИРА и УДАЧИ Вам, Игорь!
Элиза Бэт 29.07.2025 23:39 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 27 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.