Не прагне любові лиш той, хто не здатний
На мрію високу, на світлу надію,
Хто щиро шанує не серце, а шати,
Хто тільки лиш статки плекати і вміє.
А кремінь душі все кресає, кресає
Божественну іскру, і має кресати,
Бо віра в любов у душі не згасає,
І віру в кохання не кинеш за грати.
Любов – це найважча на світі дорога,
Якою ітиму зі світлим обличчям...
Тією любов'ю я житиму довго.
Любов'ю тією я житиму вічно...
Не прагне любовi лиш той, хто не здатний
© Copyright: Миклош Форма, 2023
Свидетельство о публикации №123042205418
Свидетельство о публикации №123042205418
Рецензии
Дуже гарний вірш!
Майже з усім погоджуюсь.
Окрім останніх двох рядків.
Звичайно, закоханим здається, що це почуття житиме вічно.
Але так буває далеко не завжди.
Почуття може згаснути в когось одного, чи в обох.
Правда, тоді кажуть, що то була несправжня любов.
Але на початку все сприймалось зовсім інакше.
Надия Медведовская 22.04.2023 22:22 • Заявить о нарушении
Майже з усім погоджуюсь.
Окрім останніх двох рядків.
Звичайно, закоханим здається, що це почуття житиме вічно.
Але так буває далеко не завжди.
Почуття може згаснути в когось одного, чи в обох.
Правда, тоді кажуть, що то була несправжня любов.
Але на початку все сприймалось зовсім інакше.
Надия Медведовская 22.04.2023 22:22 • Заявить о нарушении