Знов читаю про землю свою,
Що вона і щаслива, й багата,
Що стоїть у зеленім гаю
І криниця, і батьківська хата…
То відлуння шевченківських днів,
Українська типова картина.
Не забути б іще солов’їв
Та подвір’я, де квітне калина!
Нині інші настали часи.
Де й поділась мальована хата!
І зреклися духовності всі,
Поглядаючи люто на брата.
Україно моя! Пожалію тебе!
Що зробили з твоєю душею!
І країна моя, мов приречена, йде
Продавати себе іудею.
Мов повія, стоїть Україна моя,
Повернувшись обличчям на Захід.
І ридає безсило нещасна земля,
Бо вже бачить катів біля плахи.
Я не можу писати величні вірші
Про країну, що стогне від болю,
Що позбавлена нині і тіла, й душі
І приречена жити в неволі.
Ні, не треба порожніх, байдужих промов,
Що несуться з трибун у нестямі!
Богородице, зглянься, накинь Свій Покров, –
Я молюся у Божому храмі…
лютий 2008
Украина
© Copyright: Ольга Клец, 2023
Свидетельство о публикации №123041603479
Свидетельство о публикации №123041603479
Рецензии