Я не хочу вдягати на себе смуток,
Я не хочу сміятись невідповідно.
Просто згадую шум "золотих" маршруток,
У яких зашарілись від болю вікна.
Я не хочу горіти чуттями знову,
Бо боюсь опалити невинні крила,
Все знайоме у місті та незнайоме,
Тільки доля строкатий намет відкрила,
І жевріють над небом барвисті мови,
Пояснити талант, змонтувати долю -
Все могло б бути так чисто й кольорово
Там, де був поруч ти, там, де я з тобою.
Смуток
© Copyright: Марина Чиянова, 2023
Свидетельство о публикации №123041107138
Свидетельство о публикации №123041107138
Рецензии
