Василь Герасимюк род. 1956 Как я люблю эти ночи...

Анатолию Днестровому

Как я люблю эти ночи. Не долгие -
бОльшие.
Их наготу странно зовут  - листопад.
Дети моих ровесников пишут вирши,
выныривая над нами и даже над
музыкою,
где смотрит сверху на них же
пОднятый над землёю на вилах брат.

Долго носило меня горами-долами,
пока не забрел наконец в этот ноябрь,
пока эти ночи, Господи мой, не настали,
пока я не переслушал
рифмованный гам,
только тогда слова моей седой мамы
опять запахли мне первым жнивьём.

Но омрачает не запах, а - если запах
перестает, стихает в той голизне —
так отходит огонь...
В его слабых лапах
душу не убаюкаю - видится мне:
искры, выпрастываясь из веков бесноватых,
летят и летят, истаивая в вышине.

Анатолієві Дністровому

Майже люблю ці ночі. Не довші — більші.
Ця нагота зветься чомусь — листопад.
Діти моїх ровесників пишуть вірші,
випірнувши над нами і навіть над
музикою,
де їх розглядає в тиші
піднятий над землею на вилах брат.

Доки блукав я горами і містами,
доки забрів нарешті в цей падолист,
доки ці ночі, Господи мій, настали,
доки я переслухав
художній свист,
тільки слова моєї сивої мами
знов запахли мені, як перший покіс.

Паморочить не запах, а — коли запах
перестає, стихає в цій голизні —
так відходить вогонь...
В слабих його лапах
душу не заколишу — видно мені:
іскри випручуються з віків біснуватих
і випірнають, щезаючи у вишині.