Василь Герасимюк. род. 1956 Где те цари...

Где те цари, что выйдут с пастушками,
когда звезда засветится в ночи?
Молчат снега над нами и под нами.
Мы ставим в Рождество на стол свечу.

Хлебнули страха мы от правды и от бомбы.
Нам, брошенным в мир, словно на прорыв,
о вере, что вернулась в катакомбы,
волхвы вестуют. Кто-то просит их?

Куда мы шли, когда звезда погасла,
к тому ж ещё "на рубеже эпох"?
Что - надо было выбирать, как ясли:
"за нами будущее" или" с нами Бог"?

А о вертепе маленьком и ветхом
родная мать нам пела и земля…
Забыли три царя о том вертепе.
Младенец с нами. Нам забыть нельзя.


Де ті царі, що підуть з пастушками,
коли зоря засвітить ув очу?
Мовчать сніги над нами і під нами.
На стіл різдвяний ставимо свічу.

Нам вистачило страху правди й бомби.
Нам, кинутим у світ, як на прорив,
про віру, що вернулась в катакомби,
волхви звістують. Наче хтось просиві

Куди ми йшли, коли зоря погасла,
до того ж, кажуть, "на межі епох"?
Невже ж то вибирать було, як ясла:
"за нами майбуття" чи "з нами бог"?

А про стаєньку ветху і маленьку
співали рідні мати і земля…
Забули тріє царі ту стаєньку.
Ми не забули. З нами немовля.