Святытэль-лэбидь

Святитель-лебідь     

О Земле, Земле – пташка в небі,
Летиш крізь морок у Світи,
Ти Людство донеси, далебі –
Дай Божу ласку віднайти...
Не знаю, скільки є в запасі
Літ не розтрачених в землян –
Порозуміються, на часі?
Недосконалість скрізь, поглянь...

Що ти жива є – хто йме віру?
Зарозумілість й егоїзм,
Ще смерть з косою, образ вірний;
Не радість – страхи й море сліз.
Вік генетичних сурогатів,
Конвеєр кам’яних сердець...
О Земле, Земле – рідна хата...
Увірветься чи ні, терпець?

Сюжети найчастіші – вбивства,
Науку тягнуть все туди ж;
Криваві звірства і насильство,
То скільки ще спливе води?
Щоби принади матеріальні
У безкінечності своїй
Всім зрозумілі стали явно –
Що то безвихідь, кут глухий.

Простіш хазяйнували предки,
Земля й була для них – той рай.
Згубили ріки і смереки –
То ж радість нашу, рідний край...
Простити, Земле, ще в потребі?,
В останнє Людство віднести
Крізь морок, як святитель-лебідь, –
Щоб в серці Бога віднайти...

22.12.2008р.