Владимир Свидзинский 1885-1941 Порой в час одиноки

Порой в час одиноких дум
Мечтою странной сердце сдавит,
Она на миг охватит ум
И после в неизвестность канет.

Но дни пройдут, пройдут лета,
И тронутся снега забвенья,
И прежняя взойдёт мечта
В красе былого восхожденья.

Тогда, разбуженная вмиг,
Душа взволнованно сожмётся,
И пенья лёгкого родник
Из тайной глубины польётся.

Буває, в час самотніх дум
Дивочна мрія в серці зрине,
На мить одну привабить ум
І десь у безвісті загине.

Та дні минуть, пройдуть літа,
І скресне крига забування,
І знов зіходить мрія та
В красі первісного повстання.

Тоді ж то, збудженая вмить,
Душа схвильовано здригнеться,
І легкий спів несамохіть
З глибин незвіданих поллється


Рецензии