Я іцколи пишу і сам про себе плачу
за те, що пережив і шо переживу,
в житті я бачив сум, і бачив я неевдачу,
а я, до цього часу ще живу.
Пройшла зима і вже настало літо,
а я все відчуваю запахи весни,
чудовий парк, а там дорослі й діти,
нагадують, що там були і ми.
З роками парк бузковий зруйнували,
і позрізали всі дерева клену,
алеї тракторами поорали,
а на душі відкрились нові рани.
Пройдуть роки, пройдуть десятиліття,
там виросте бузок, нові дерева клену,
закриють небо їхні верховіття,
те сонце, що світитиме без мене.
Спов1дь
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2023
Свидетельство о публикации №123031500454
Свидетельство о публикации №123031500454
Рецензии
