Павук, мураха та бджола

Автор - Бруна
Філософія для чайників -
Френсісу Бекону присвячується

Павук, мураха та бджола
Жили в одному місці.
Павук будинок свій ховав
Затишно в тихій стрісі.
Ніхто його не турбував,
Він сам собі був панич,
Із себе павутиння ткав
Він день при дні, а ніччю
Вдивлявся пильно у зірки
І міркував затято:
- Десь там, небесні павуки
Плетуть зіркові хати
Зі свого власного життя
І розуму, і слини.
Там миготить Павучий Шлях
Небесного сплетіння.
Павук був раціоналіст,
Збирач думок глибинних,
Які шукали власний зміст
У центрі павутиння,
Яке плелося ним самим.
- А все, що там, - то пастка
Чужих ілюзій, лише дім
Мій власний – моя казка. –
Так розмірковував павук
У павутинні власнім,
І не вважав назовні звук
Для себе чимось ясним…

Мураха – щирий робітник
В мурашнику на ганку -
Важке й велике день при дні
Тягав на спині. Зранку
Як починався довгий шлях
Мурахи, так до ночі,
Непосидючий, він таскав
Все, що впадало в очі.
Був він завзятий, досвід мав
Критично емпіричний:
Серед яких найкраще трав
Прокласти путь. Й дотичність
Мураха мав до тих речей,
Що стосувались фактів
Навколишнього світу, з чим
Стикався повсякчасно
У побуті. Він був догмат
І реаліст до мозків.
- Переді мною добрий шмат
Хлібини, треба нести.
Мураха все зі сторони
Оцінював, й був певний,
Що знає все про все – весь світ
Назовні. Достеменно
Мураха дотиком своїм
Перевіряв, і щастя
Його було втім, щоб завжди
На досвід покладатись…

Бджола у вулику жила
На дереві, літала,
Як подруги її, щодня
Нектар видобувала
Із різних квітів… Звідусіль
Розумна працівниця
Несла до стільника не сіль
Полів, а цукру ніжність.
На кілька кілометрів шлях
Бджолиний розлітався,
Та поверталася з дібрав
Далеких, щоб зостався
Солодощів квітковий пил
У вулику і медом
Нарешті став. Бджолиний спів –
То ода Літу й Небу,
Які дарують день при дні
На пошуки поринуть,
І осягнувши гарний світ,
Можливість спів-творити!
- Літати, бачити усе,
Що є навколо мене, -
Така краса, й шукати сенс,
І відтворити медом
Єднання зовні що звучить
І внутрішніх реалій.
Яке це щастя – чути «ДЗЖИ!»
Творіння й з ним дзижчати…

Так, Френсіс Бекон був правий,
Знайшовши архетипи:
Павук – зациклений, в собі
Знаходить власне небо;
Мураха бачить й чує те,
Що бачити і чути
Лише можливо, втім пуста
В мурашнику споруда…
Бджола навколо пізнає
Яскравість світу, потім
Шукає кращий з кращих сенс
Й пилок завжди знаходить –
Квіткову сутність пізнає,
Збирає і приносить
У стільник – там і творить мед,
Як істинний філософ,
Або поет, що день при дні
Плекає вірші й мудрість
І прославляє слів вогні
І Всесвіту могутність!..


Определив главный метод познания – индукцию, философ Френсис Бэкон выделяет конкретные пути, с помощью которых может проходить познавательная деятельность. Это: «путь паука»; «путь муравья»; «путь пчелы».

«Путь паука» - получение знания из «чистого разума», то есть рационалистическим путем. Этот путь игнорирует или значительно принижает роль конкретных фактов, практического опыта. Рационалисты, как правило, оторваны от реальной действительности, догматичны и, по Бэкону, «ткут паутину мыслей из своего ума».

«Путь муравья» - получение знания,  исключительно из опыта. То есть догматический эмпиризм (полная противоположность оторванного от жизни рационализма). Этот  метод основан на практическом опыте, сборе разрозненных фактов, доказательств. Догматический эмпиризм основан на внешней картине знаний и видит проблемы «снаружи», «со стороны»,
но не может понять внутреннюю сущность изучаемых вещей и явлений, увидеть проблему изнутри.

«Путь пчелы», по Бэкону, - идеальный способ познания. Философ-исследователь берет все достоинства «пути паука» и «пути муравья» и в то же время освобождается от их недостатков. Следуя по «пути пчелы», необходимо собрать всю совокупность фактов, обобщить их (взглянуть на проблему «снаружи») и, используя возможности разума, заглянуть «вовнутрь» проблемы, понять ее сущность.

Таким образом, лучшим путем познания, по Бэкону, является эмпиризм, основанный на индукции (сбор и обобщение фактов, накопление опыта) с использованием рационалистических приемов понимания внутренней сущности вещей и явлений разумом. Фрэнсис Бэкон не только показывает: как должен происходить процесс познания, но и выделяет причины, которые препятствуют человеку (человечеству) получить истинное знание. Эти причины философ иносказательно называет «призраками»:
призраки рода;
призраки пещеры;
призраки рынка;
призраки театра.

Призраки рода и призраки пещеры – врожденные заблуждения людей, которые заключаются в смешивании природы познания с собственной природой. В первом случае (призраки рода) речь идет о преломлении познании через культуру человека (рода) в целом – то есть человек осуществляет познания, находясь в рамках общечеловеческой культуры, и это откладывает отпечаток на итоговой результат, снижает истинность знания.

Во втором случае (призраки пещеры) речь идет о влиянии личности конкретного человека на процесс познания. В итоге  предрассудки, заблуждения отражаются на  конечном результате.

Призраки рынка и призраки театра – приобретенные заблуждения.

Призраки рынка – неправильное, неточное употребление речевого, понятийного аппарата: слов, дефиниций, определений.

Призраки театра – влияние на процесс познания существующей философии. Старая философия часто мешает проявлять новаторский подход, направляет познание не в ту сторону. Бэкон советует максимально абстрагироваться от существующих «призраков» и получать  «чистое знание».

Ф. Бэкону принадлежит одна из попыток классифицировать науки. Основание классификации – свойства человеческого ума:
память;
воображение;
рассудок.
Памяти соответствуют исторические науки,
воображению – поэзия,
рассудку – философия.
Философию Ф.Бэкон определяет как науку о: Боге; природе; человеке.
Каждый из трех предметов философии человек познает по-разному:
природу – непосредственно с помощью чувственного восприятия и опыта;
Бога – через природу;
себя (человека) – через рефлексию (то есть обращенность мысли на себя). Рефлексия в психологии подразумевает любые поползновения личности, направленные на самоанализ.